/ 
/ 
Манґа
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| У Вікіпедії є портал |
Ма́нґа (яп. 漫画 — чудернацькі малюнки) — японський різновид коміксів, на основі якого знімається аніме.
Манґа здобула особливу популярність після Другої світової війни, хоча традиція видання ілюстрованих романів в Японії сягає сивої давнини.
Художник, який створює манґу називається манґака. Часто він же є і автором сценарію, проте буває, що написання сценарію бере на себе окрема людина. Такий сценарист називається ґенсакушя (або, точніше, манґа-ґенсакушя).
Майже вся манґа малюється і видається чорно-білою. Причин тому декілька – по-перше, це спадщина традиційного японського живопису, по-друге, це значно здешевлює її виробництво, по-третє, розпорядок праці манґаки такий, що на колір часу просто немає.
Окрім професійної манґи, існує манґа любительська – доджінші, яка видається маленькими тиражами на гроші авторів. Багато нинішніх професійних манґак починали саме як автори доджінші.
Важливо не плутати манґу з корейськими і китайськими коміксами, які називаються відповідно манхва і манхуа. Назви схожі тому, що у всіх трьох мовах це слово записується одними і тими ж ієрогліфами.
Зміст |
[ред.] Історія
Слово «манґа» придумав знаменитий майстер укійо-е Кацусіка Хокусай у 1814 році. Воно означає «веселі картинки». Проте самі японські комікси існували (під різними назвами) задовго до цього.
Першою манґою в історії Японії вважається «Веселі картинки з життя птахів і звірів» («Теджюґіґа») [1] знаменитого буддійського ченця і художника Яку (або Тоба, роки життя – 1053–1140), створені в XII столітті. Це чотири паперові сувої, на яких була зображена послідовність чорно-білих картинок з підписами. Героями двох перших сувоїв були тварини, в пародійній формі розігруючи сцени з життя людей, а героями два останніх – буддійські ченці, що займаються не дуже гідною їх сану діяльністю, скажімо, грою на півнячих боях. Надалі аналогічні витвори мистецтва називалися «Тоба-е», тобто «картинки в стилі Тоба».
Наступний важливий етап в розвитку манґи відбувся в 20-ті роки ХХ ст. В ці роки група видних японських художників-карикатуристів, серед яких були Ракутен Кітадзава, Іппей Окамото, Сако Шішідо, Ютака Асо і деякі інші, відвідали Сполучені Штати, щоб зустрітися з американськими колегами і обмінятися досвідом.
Якраз в цей період в США також був підйом індустрії коміксів, і, багато в чому під впливом Окамото, газета «Асахі Шімбун» в 1923 році почала випускати щотижневий комікс-додаток «Асахі Граф» («Asahi Graph»), що спочатку друкувало адаптації американських комікс-серій, а потім і оригінальні японські комікси в американському стилі.
Незабаром видавці японських газет усвідомили вплив і популярність коміксів серед читачів і почали активно замовляти їх своїм художникам. Першим популярним японським коміксом нового покоління став серійний чотирьохмалюночний (тобто кожен випуск складався з чотирьох малюнків, що розповідають одну невелику історію) «Безжурний тато» («Нонкі на То-сан») Ютакі Асо, створений в 1924 році для газети «Хоч».
Майже відразу ж найбільш популярні комікси почали збирати і видавати у вигляді книг. Це вже була ідея, на той момент в Америці не відома, але така, що зіграла ключову роль в історії японського коміксу. Сюжети цих творів, в основному, були комедійні і сатиричні, в них зображалося і висміювалося японське суспільство.
Вже на початку століття почали видаватися і дитячі комікси. Тут не можна не згадати три журнали видавництва «Коданшя» – «Шьонен Клаб» (початок видання – 1914 рік), «Шьоджьо Клаб» (початок видання – 1923 рік) і «Йонен Клаб» (початок видання – 1923 рік), відповідно, для хлопчиків, дівчаток і малюків. Вони проіснували до 50-х років і послужили прообразами сучасних японських дитячих і юнацьких журналів.
Після проходу до влади на початку 1930-тих років військових посилилася політична цензура, почалося активне переслідування і страти лібералів і соціалістів. Неохочі слідувати цим шляхом або сідати у в'язницю автори йшли в створення дитячих і еротичних коміксів. Останні ставали все більш і більш популярні. Художнім символом епохи стала популярна дитяча манґа Суіхо Таґави «Норакуро» («Норакуро», 1931–1941). Треба відзначити, що багато дитячих коміксів цього періоду були кольоровими, що взагалі ніколи не було характерне для Японії до цього, і не характерно зараз.
З 1937 року, коли Японія почала інтервенцію до Китаю і розв'язала масштабну японо-китайскую війну, на глядачів і читачів буквально обрушився потік коміксів і анімації агітаційного змісту. Усвідомлюючи їх цінність, уряд не тільки координувало їх створення, але і підтримувало його матеріально. Була створена організація «Шін Ніппон Манґака Кекай» («Новий японський союз творців манґи»), друкарський орган якої, журнал «Манґа», виходив до самого кінця війни навіть в періоди відчайдушного браку паперу.
Рюічі Екояма в 1943 році в журналі «Манґа» опублікував фантастичний комікс «Воїн науки приходить до Нью-Йорку». У нім вперше в історії манґи була запропонована концепція «величезного бойового робота», що зіграла ключову роль в подальшій історії як манґи так і аніме.
На відміну від аніме, яке з кінця Другої світової війни до середини 1950-х знаходилося в деякій «загороді», манґа в ці роки розвивалася достатньо бурхливо. Манґа переживала в той момент бум дешевих чорно-білих коміксів. Вони видавалися на грубому папері низької якості, коштували неймовірно дешево, видавці практично нічого не платили художникам, та зате дозволяли їм будь-які експерименти.
Не упустившись свого шансу, двадцятирічний Тедзука Осаму, в ті часи – студент медичного факультету, випускає в 1947 році манґу «Новий Острів Скарбів». Багато в чому це була революція в світі японських коміксів. Створюючи його, Тедзука активно застосовував те, що досі не використовувалося в манзі – показ дії з різних точок зору, крупні плани, «розтягання» однієї сцени на декілька малюнків, активне використання звукових ефектів і підкреслене зображення фаз руху. Фактично, манґа Тедзуки була макетом анімаційного фільму, будучи при цьому абсолютно цілісним і цікавим твором. Успіх перевершив всі очікування. Було продано декілька сотень тисяч копій.
Явище Тедзуки в світ манґи провело революцію. Новий стиль – поєднання складного, серйозного сюжету, графіки в анімаційнім стилі і відсутність необхідності слідувати штампам привернуло безліч молодих талановитих авторів, що кинулися розробляти ниву відкриту ним. Манґа остаточно оформилася як абсолютно самостійний вид літератури, розділилася на безліч жанрів і піджанрів.
[ред.] Формати манґи
Переважна більшість манґи в Японії спочатку публікуються в товстих (від 200 до тисячі сторінок) журналах, яких в Японії існує біля півсотні. Це, наприклад, «Shonen Sunday», «Shonen Jump», «Weekly Jump», «Flower Comics». Більшість таких журналів виходять щонеділі, але є і щомісячні видання. У просторіччі ці журнали іменуються «телефонними книгами», оскільки дуже їх нагадують і по формату, і за якістю друку. У таких журналах одночасно публікується відразу декілька (близько десятка) манґа-серіалів, по одному розділу (близько 30 сторінок) в кожному випуску. Окрім серіалів, в журналах друкуються і «сингли» (манґа, що складається з одного розділу), і чотирьохкадрові йонкоми. Журнали по своїй спрямованості, як і сама манґа, діляться на безліч категорій за віковою і статевою ознакою – так, наприклад, є журнали з манґою для хлопців і дівчат, для чоловіків і жінок, для дітей.
Популярні манґа-серіали пізніше перевидаються у вигляді окремих томів, так званих танкобонів. Танкобон, як правило, налічує близько 200 сторінок, має розмір із звичайну книгу кишенькового формату, м'яку обкладинку, якісніший, ніж в журналах, папір, а також комплектується суперобкладинкою. Зрозуміло, існує як манґа, що відразу вийшла у вигляді танкобонів (наприклад, хентайна), так і яка ніколи так і не виходить (недостатньо успішна).
Основою класифікацією манґи (у будь-якому форматі) є стать цільовій аудиторії, тому манґа для молодих хлопців і манґа для дівчат зазвичай легко відрізняється по обкладинці і розташовується на різних полицях книжкового магазина.
Також в Японії поширені манґа-кафе, в яких можна випити чай або каву і почитати манґу.
[ред.] Стиль
Манґа по графічному і літературному стилю помітно відрізняється від західних коміксів, не дивлячись на те, що розвивалася під їх впливом. Сценарій і розташування кадрів будуються по-іншому, в образотворчій частині акцент робиться на лініях малюнка, а не на його формі. Малюнок може варіюватися від фотореалістичного до гротескового, проте мейнстрімовим напрямом є стиль, характерною особливістю якого помилково вважаються великі очі. Насправді, важливий не розмір очей, а увага, яку художник приділяє очам по відношенню до решти частин обличчя, їх детальна промальовка. Першим в такій стилістиці почав малювати Тедзука Осаму.
Читається манґа зазвичай справа наліво, причиною чому японська писемність, в якій стовпці ієрогліфів пишуться саме так.
Деякі манґаки не вважають за необхідне визначати сюжетну лінію раз і назавжди і публікують декілька робіт, в яких одні і ті ж герої відображаються то в одних взаєминах, то в інших, то знають один одного, то ні. Яскравим прикладом тому є серіал «Tenchi», в якому існує більше тридцяти сюжетних ліній, які особливого відношення один до одного не мають, але розповідають про хлопця Тенті і його друзів.
[ред.] Манґа в світі
Найширше за межами Японії манґа представлена в США і Канаді, Німеччині, Франції, Польщі (решта європейських країн теж не відстає). У цих країнах існує по декілька видавництв, що займаються манґою, і сформована достатньо обширна читацька база.
Раніше при виданні перекладної манґи сторінки зазвичай дзеркально переверталися, щоб їх можна було читати так, як звично західному читачеві – зліва направо. Деякі манґаки (наприклад, Акіра Торіяма) виступають проти такої практики і вимагають від іноземних видавництв публікувати їх манґу в оригінальному вигляді. Тому, а також завдяки численним проханням отаку, видавці все частіше випускають манґу в невіддзеркаленому вигляді. Наприклад, американська компанія «Tokyopop», яка принципово не віддзеркалює манґу, зробила це своїм головним козирем в боротьбі за гаманці покупців.
США була одна з перших країн, в якій почала виходити перекладена манґа. Сьогодні там існує три крупні видавництва, регулярно випускаючих манґу англійською. Структура ринку і переваги публіки досить сильно нагадують японські, хоча об'єми ринків, звичайно, набагато менші. Американські манґа-видавництва відомі своїм пуританством: твори регулярно піддаються цензурі.
У Франції ринок манґи також вельми розвинений і відомий своєю різносторонністю. На сьогодні Франція – найбільший імпортер манґи. У цій країні популярні зокрема роботи в жанрах, що не знайшли відгуку у читачів інших країн за межами Японії, як, наприклад, драматичні твори для дорослих, експериментальні і авангардні роботи. Не особливо відомі на Заході автори, як, наприклад, Джіро Таніґучі, у Франції знайшли велику популярність. Це частково пояснюється тим, що у Франції сильні позиції своєї культури коміксів.
В Німеччині в 2001 році вперше за межами Японії манґа почала видаватися у форматі «телефонних книг» на японський зразок. До цього на Заході манґа публікувалася у форматі західних коміксів – щомісячними випусками по одному розділу (звичайно, перевидаючись потім у вигляді окремих томів). Було запущено два таких журналу – один для сьонен-манґи, інший – для сьодзьо. Новий для західного читача формат став успішним, і зараз майже всі зарубіжні манґа-видавництва відмовляються від окремих випусків, переходячи на «телефонні книги».
У Індонезії манґа стала одним з найрозвинутіших напрямів масового ринку, і Індонезія вийшла на одне з лідируючих місць по поширеності манґи у світі (окрім Японії). Також вона зробила там великий вплив на місцеву коміксну індустрію.
Також манґа розповсюджується серед отаку всього світу у вигляді сканлейтів.
[ред.] Крім цього
Багато манґак люблять порадувати своїх читачів, помістивши в кінець тому манґи різні цікаві доповнення – це можуть бути сторінки з дизайнами персонажів і місцевості, авторськими коментарями, просто зарисовками. Іноді все це випускається окремими книгами.
[ред.] Нагороди
У японській манґа-індустрії існує велика кількість нагород, які спонсорують крупні видавництва. Як приклад, можна привести наступні: Dengeki Comic Grand Prix (коротка манґа, «сингли»), Премія манги видавництва Kodansha, Seiun Award[2], Премія Shogakukan, Нагорода Тедзуки, яка присуджується початківцям манґакам, приз Тедзуки Осаму за досягнення в області культури та інші. У 2007 році виникла міжнародна премія International Manga Award,[3] за отримання якої боролися художники Китаю, Німеччини, Франції, Малайзії, Тайваню, Великобританії та Іспанії.[4]
[ред.] Література
- Б. Иванов «Введение в японскую анимацию», Москва, «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2001
[ред.] Примітки
- ↑ http://www.ndl.go.jp/jp/gallery/permanent/jousetsu140.html
- ↑ Seiun Award.. Процитовано 11.05.2008.
- ↑ International Award. Anime News Network. Процитовано 11.05.2008.
- ↑ First International MANGA Award. Міністрество закордонних справ Японії. Процитовано 11.05.2008.
[ред.] Дивись також
