/ 
/ 
Польська кампанія (1939)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Польська кампанія | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Друга світова війна | |||||||||
 Польська кавалерія на маневрах |
|||||||||
|
|||||||||
| Сторони | |||||||||
 Польща
|
 Третій Рейх Словаччина
|
||||||||
| Командувачі | |||||||||
| Едвард Ридз-Смігли |
Федор фон Бок Герд фон Рундштедт Фердинанд Чатлош
|
||||||||
| Військові сили | |||||||||
Польща [3]
|
Третій Рейх [3]
|
||||||||
| Втрати | |||||||||
Польща [5]
|
Третій Рейх [5]
|
||||||||
|
|
|---|
|
|
|---|
|
Польща (1939) — Фінляндія — Вторгнення в СРСР — Карелія — Заполяр'я — Ленінград — Ростов — Москва — Севастополь — Харків — 1-а Ржев-Сичовка — Сталінград — Кавказ — 2-а Ржев-Сичовка — Курськ — Смоленськ — Донбас — Дніпро — Корсунь — Крим — Білорусь — Львів-Сандомир — Ясси-Кишинів — Бєлград — Будапешт — Польща (1944) — Східна Прусія — Відень — Берлін — Прага
|
|
Польська кампанія Німеччини і Словаччини Польський похід РСЧА |
|---|
По́льська кампа́нія (нім. Polenfeldzug) (1 вересня 1939 — 6 жовтня 1939) — військова операція збройних сил Німеччини, Словаччини та СРСР проти Польщі, Великої Британії і Франції з метою анексії Польщі.
В історичній науці відома під назвами Вторгнення в Польщу 1939 року, Німецько-польська війна 1939 року. В польській історіографії отримала назви Вереснева кампанія (пол. Kampania wrześniowa) та Оборонна війна 1939 року (пол. Wojna obronna 1939 roku).
Військова операція проти Польщі була розпочата Німеччиною та Словаччиною 1 вересня 1939 року. У відповідь Велика Британія і Франція, згідно попередніх домовленостей з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині, що ознаменувало початок Другої світової війни. 17 вересня у конфлікт вступив Радянський Союз і окупував східні області Польщі.
Результатом кампанії став розгром польських збройних сил, евакуація польського уряду і залишків його армії за кордон. Відповідно до секретного доповнення до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом територія Польщі була поділена між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною і Литвою. Остання не приймала безпосередньої участі у війні, але 10 жовтня 1939 року підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно якого литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських земель — Віленську область.
[ред.] Передумови конфлікту
Після Першої світової війни на територіях, що належали Росії, Німеччині та Австро-Угорщині, була утворена польська держава – Друга Річ Посполита.
Східний кордон Польщі був окреслений лінією Керзона, проведеній приблизно по лінії етнічного поділу районів з польською більшістю і районів з білоруською або українською більшістю. Однак в 1920 році у результаті Польсько-радянської війни кордон з СРСР був відсунений на схід.
Західний кордон з Німеччиною був визначений Версальським договором, за яким Сілезію розділили між Німеччиною та Польщею, а переважно німецький Данциг (сучасне польське місто Гданськ), що мав сильні економічні зв'язки з Польщею, був оголошений вільним містом [6]. В 1922 році після декількох повстань польського населення у Верхній Сілезії Польща змогла включити цю провінцію під свій контроль. Для забезпечення виходу Польщі до Балтійського моря з колишніх німецьких територій був утворений «польський коридор», який відрізав Східну Пруссію від Німеччини, перетворивши її в анклав. В результаті захід країни був населений переважно німцями, що робило Польщу вразливою в питаннях територіальних претензій з боку Німеччини.
Після приходу до влади Адольф Гітлер почав реалізовувати ідею об'єднання німців у єдину державу. Спираючись на військову силу та дипломатичний тиск, у березні 1938 року Німеччина безперешкодно приєднала до себе Австрію, а у жовтні 1938 року у результаті Мюнхенської угоди анексувала Судетську область, що належала Чехословаччині.
24 жовтня 1938 року, менше ніж через місяць після підписання Мюнхенської угоди, міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахим фон Ріббентроп під час обіду на честь посла Польщі в Німеччині Юзефа Липського заявив, що прийшла пора остаточно з'ясувати відносини між Польщею і Німеччиною. Насамперед, продовжував він, мова йтиме про Данциг, який необхідно «повернути» Третьому Рейху.
За словами Ріббентропа, Німеччина планувала побудувати шосе і прокласти двоколійну залізницю через «польський коридор», щоб з'єднати Німеччину з Данцигом і Східною Пруссією. Від Польщі також вимагалось приєднання до Антикомінтернівського пакту, спрямованого проти СРСР. В обмін на це Німеччина готова продовжити польсько-германський договір на 10-20 років і гарантувати непорушність польських кордонів.
19 листопада 1938 року міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек надіслав в Берлін відповідь на німецькі пропозиції. Відповідь була негативною, однак, не бажаючи загострювати ситуацію, поляки запропонували замінити гарантії, надані Данцигу Лігою Націй, німецько-польськими гарантіями, що дають Данцигу статус вільного міста. «Будь-яке інше рішення, — писав Бек у меморандумі, що Липський зачитав Ріббентропу, — як і будь-яка спроба приєднати вільне місто до Рейха, неминуче приведе до конфлікту».
15 березня 1939 року Німеччина остаточно окупувала Чехословаччину: на території Чехії було оголошено Протекторат Богемії і Моравії, Словаччину було вирішено зробити окремою державою під сильним впливом Третього Рейху. Оскільки, згідно дезінформації Ріббентропа, готувався розподіл Словаччини між Польщею та Угорщиною і угорські війська вже були сконцентровані на кордонах, Німеччина під приводом захисту «незалежної» країни ввела свої війська. Таким чином територія Польщі опинилася з трьох боків оточена військами Вермахту, що робило її вкрай вразливою в разі потенційної агресії з боку Німеччини.
«Предмет суперечки зовсім не Данциг. Мова йде про розширення нашого життєвого простору на сході і про забезпечення нашого продовольчого постачання»
23 травня 1939 року [7]
21 березня 1939 року Німеччина вчинила чергову дипломатичну спробу стосовно повернення Данцига. У відповідь на відмову 28 березня 1939 року Гітлер розірвав Пакт про ненапад укладений у січні 1934 року.
31 березня 1939 року прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен від імені англійського та французького урядів заявив, що буде надавати Польщі всю можливу допомогу, якщо її безпеці буде загроза. Одностороння англійська гарантія Польщі 6 квітня була замінена попередньою двосторонньою угодою про взаємну допомогу між Англією і Польщею.
15 травня 1939 року було підписано польсько-французький протокол, відповідно до якого французи обіцяли розпочати наступ протягом 2-х тижнів після мобілізації.
25 серпня 1939 року в Лондоні остаточно був оформлений і підписаний англо-польський союз у вигляді Угоди про взаємну допомогу і секретного протоколу.
Стаття перша англо-польської Угоди про взаємну допомогу говорила:
«У випадку якщо одна з Договірних сторін буде залучена у воєнні дії з європейською державою внаслідок агресії, вчиненої останньою проти зазначеної Договірної сторони, інша Договірна сторона негайно надасть Договірній стороні, залученій у воєнні дії, всю необхідну від неї підтримку та допомогу».[8]
Під «європейською державою», як випливало із секретного протоколу, малася на увазі Німеччина.
[ред.] Співвідношення сил
[ред.] Німеччина
| Співвідношення військових сил Німеччини і Польші в Польській кампанії [3] | ||
| Третій Рейх |
Польща |
|
| Особовий склад (млн. осіб) | 1,6 | 1,0 |
| Дивізії танкові легкі моторизовані |
62 7 4 4 |
39 - - - |
| Бригади кавалерійські бронемоторизовані гірськострілецькі |
- - - - |
16 11 2 3 |
| Танки | 2800 | 870 (з танкетками) |
| Артилерійська зброя і міномети | 6000 | 4300 |
| Бойові літаки | 2000 | 407 |
На початок осені 1939 року військові сили Німеччини нараховували 98 дивізій, у тому числі 52 кадрові (враховуючи 6 австрійських — 39 піхотних, 3 гірськострілецьких, 5 танкових, 4 легких і 1 кавалерійську дивізію). З інших 46 лише 10 дивізій були повністю боєздатними, але й вони здебільшого складалися з новобранців, що перебували на службі всього місяць. Ще 36 дивізій були укомплектовані головним чином ветеранами Першої Світової війни, малознайомими із сучасними зразками зброї і тактикою. Для озброєння цих військ було використане непотрібне кадровим частинам застаріле озброєння, а також австрійська зброя і техніка розформованої чехословацької армії.
На 1 вересня 1939 року військово-морські сили Німеччини мали наступний корабельний склад: 2 лінійних кораблі («Шарнгорст» і «Гнейзенау»), 3 броненосці («Дойчланд», пізніше перейменований в «Лютцов», а також «Адмірал Шеер» і «Адмірал граф Шпее»), 2 важкі крейсери («Хіппер» і «Блюхер»), 6 легких крейсерів, 22 ескадрених міноносця, 20 міноносців, 32 тральщика, 35 підводних човнів прибережної дії (водотоннажністю 250 т), 22 океанських підводних човна (водотоннажністю по 500 і 700 т), 17 торпедних катерів.
Крім того, перебували в будівництві і могли бути закінчені під час війни: 2 лінійні кораблі («Бісмарк» і «Тірпіц»), 1 важкий крейсер («Принц Євген»). Підводний флот збільшувався щомісяця на 2-3 одиниці.
Німецька авіація мала 2500 літаків, у тому числі 1 тисячу бомбардувальників, які були об'єднані в 5 авіадивізій і 1 парашутно-десантну дивізію. У якісному відношенні німецькі літаки були краще польських і французьких і майже такі ж, як англійські.
[ред.] Словаччина
Армія Словаччини складалася із сухопутних сил: кавалерії, піхоти, артилерії, невеликої кількості бронеодиниць, а також ВПС. Озброєння було здебільшого колишньої чехословацької армії, передане словакам німцями після окупації Чехії.
Військово-повітряні сили Словаччини були сформовані на базі чехословацької авіації і налічували 358 бойових літаки. Майже вся бойова авіація, за винятком підрозділів, передислокованих в Словаччину у вересні 1938 року під час загальної мобілізації, входила в 3-й авіаполк генерала Штефаника. Основною авіабазою були Пештяни. Командував ВПС підполковник Я. Амбруш.
[ред.] Польща
Чисельність польської армії мирного часу була досить значною: 30 піхотних дивізій, 1 кавалерійська дивізія і 11 окремих кавалерійських бригад. Озброєння, кількісно цілком достатнє, складалося в основному із застарілих зразків часів Першої світової війни. Моторизація ще тільки починала розвиватися. Танкові війська мали всього 9 рот легких танків і 29 рот легких бронеавтомобілів.
Військово-морський флот Польщі (4 ескадрених міноносці, 2 міноносці, 6 тральщиків, 2 канонерські човни і 5 підводних човнів) не відігравав значної ролі на Балтійському морі й навряд чи міг порушити, а тим більше зірвати морські перевезення між Східною Пруссією та Німеччиною.
Коли влітку 1939 року міжнародне становище Польщі різко погіршилося, Польща вдалася до прихованої мобілізації. Офіційно вона була оголошена тільки наприкінці серпня. Незважаючи на це, у попередні місяці вже були сформовані всі передбачені резервні частини (полки, окремі батальйони та артилерійські дивізіони), але їх зарахували до кадрових з'єднань. Було передбачене об'єднання резервних частин в 10 дивізій, але з бажання зберегти в таємниці всі ці приготування воно не було здійснено до 1 вересня 1939 року.
[ред.] Підготовка до війни
[ред.] Німеччина
3 квітня 1939 року верховне командування німецьких збройних сил (ОКВ) видало директиву «Про єдину підготовку збройних сил до війни», що містила наступні основні положення:
«Завдання збройних сил Німеччини полягає в тому, щоб знищити польські збройні сили. Для цього необхідно прагнути і готуватися до раптового нападу. Про проведення прихованої або відкритої загальної мобілізації буде даний наказ тільки в день наступу, по можливості в останній момент…
Планування військових приготувань повинно проводитися з таким розрахунком, щоб здійснення операції було можливе в будь-який час починаючи з 1 вересня 1939 р.»
На підставі цієї директиви було підготовлене та здійснене стратегічне розгортання німецьких збройних сил проти Польщі.
В травні 1939 року були приведені в бойову готовність 6 армійських управлінь, 11 управлінь армійських корпусів і 24 дивізії. В липні під виглядом «літніх маневрів», вдалося перекинути в намічені райони зосередження або стратегічного розгортання велику кількість кадрових військ, укомплектованих по штатах воєнного часу, не оголошуючи при цьому мобілізації. На початку серпня з Німеччини в Східну Пруссію під приводом участі в святкуванні 25-річчя битви під Танненбергом було передислоковано ще кілька кадрових дивізій, а також проведена часткова мобілізація деяких резервних дивізій, а також частин армійського та корпусного підпорядкування. Крім того, розгорнуті до штатного складу воєнного часу з'єднання провели «окопні роботи» на польсько-німецькому кордоні; танкові, легкі й моторизовані дивізії були стягнуті в центральну частину Німеччини для «осінніх маневрів». Незадовго до 25 серпня дивізії, які були призначені для вторгнення в Польщу і не брали участь у цих маневрах, були повністю відмобілізовані та перекинені в райони стратегічного розгортання. 25 серпня 1939 року війська Вермахту були повністю готові до наступальної операції.
[ред.] Словаччина
Ще під час розробки плану «Вайс» німецький Генеральний штаб запросив у президента Словаччини Йозефа Тисо підтримки словацької армії.
Для бойових дій проти Польщі Словаччина виділила армію «Бернолак» під командуванням генерала Фердинанда Чатлоша. До її складу входили:
- 1-а дивізія (генерал 2-го рангу Антон Пуланич) — два піхотних полки і окремий піхотний батальйон, артилерійський полк і дивізіон;
- 2-а дивізія (підполковник Ян Імро) — один піхотний полк, три піхотних батальйони, артилерійський полк;
- 3-я дивізія (полковник Густав Малар) — два піхотних полки, два піхотних батальйони, артилерійський полк і дивізіон. Дивізія входила до складу німецького 18-го гірського корпуса.
Словацькі дивізії планувалося використати на півдні Польщі в районах Дебіца і Тарнува.
Крім того на території Словаччини розташовувалися частини Вермахту, а на словацьких аеродромах базувалося 175 літаків зі складу 4-го Повітряного флоту Люфтваффе.
[ред.] Польща
Геополітичне положення Польщі робило її дуже вразливою з військової точки зору. Найбільш сприятливим для поляків в майбутньому конфлікті було б уникнути оточення головних сил та перейти до позиційної війни з очікуванням допомоги від Великої Британії і Франції. Це вимагало добровільного залишення індустріально розвинених районів Західної Польщі (перш за все Верхньої Сілезії) та відходу в глиб країни на підготовані позиції. Однак головнокомандуючий польськими військовими силами маршал Ридз-Смігли хотів не тільки втримати всю територію Польщі, а навіть почати наступальні дії проти Східної Пруссії.
Для виконання цього плану на кордоні зі Східною Пруссією одне невелике угруповання (дві дивізії, дві кавалерійські бригади) розгорталося в районі міста Сувалки, інше, велике (армія «Модлін» у складі чотирьох дивізій і двох кавалерійських бригад) — уздовж південного кордону Східної Пруссії і третє (армія «Помор'я» — шість дивізій) — у Польському коридорі. Такий розподіл сил дозволяв розпочати наступальні дії по збіжних напрямках проти німецьких військ у Східній Пруссії. Тим часом можливості польського угруповання, розташованого в «коридорі», були досить обмеженими, так як могли бути швидко нейтралізовані німецькими військами, що займали позиції в північно-східній частині Померанії.
Південний кордон Польщі повинна була обороняти Карпатська армія, що складалася головним чином з резервних з'єднань, розташованих між Тарнувом і Львовом. За планом ця армія закінчувала розгортання до 6 вересня. Далі, у районі між Ченстоховом і Неймарктом (сучасне польське місто Нови-Тарг) створювалося угруповання (армія «Краків» у складі шести дивізій, однієї кавалерійської бригади і однієї моторизованої бригади), що повинно було обороняти Верхню Сілезію і у взаємодії з угрупованням у районі Велюнь (армія «Лодзь» у складі чотирьох дивізій і двох кавалерійських бригад) перешкодити просуванню німецьких частин на Варшаву. За цими силами в районі Томашув Мазовецький, Кельце було передбачене ще одне угруповання (армія «Пруссія» у складі шести дивізій і однієї кавалерійський бригади).
Великі сили (армія «Познань» — чотири дивізії і дві кавалерійські бригади) були розташовані в районі Познані, для того щоб завдати удару із флангу по німецьких військах, що почнуть наступ з Померанії або Сілезії.
Невеликі резерви (в цілому три дивізії і одна кавалерійська бригада) перебували біля Вісли в районі Варшави і Любліна.
[ред.] Ґляйвіцький інцидент
Формальним приводом до початку німецько-польської війни став інсценований 31 серпня 1939 року співробітниками СД напад поляків на німецьку радіостанцію в Ґляйвіці (тепер польське місто Глівіце).
Операцією під кодовою назвою «Консерви» (більше відомою, як «Ґляйвіцький інцидент») керував Рейнхард Гейдріх. Коли група співробітників СД у формі польської армії, під командуванням Альфреда Науйокса і Генріха Мюллера, напала на радіостанцію в Ґляйвіці, в ефір відразу ж полетіли звуки пострілів і вигуки польською мовою — «пришов час війни Польщі проти Німеччини». На місці подій було розкладено трупи в німецькій формі (в'язні концтаборів, яких заздалегідь вбили). Операція зайняла приблизно 4 хвилини.
Подібні операції пройшли також у прикордонних Пінчеві та Хохліндені. Міністр пропаганди Третього Рейху Йозеф Геббельс одержав необхідний матеріал для пропагандистської кампанії. 1 вересня 1939 року Гітлер у Рейхстазі заявив, що поляки перетнули кордон в чотирнадцяти місцях, у тому числі і силами регулярних польських військ, і що він в 3 години ночі 1 вересня віддав наказ про напад на Польщу.
[ред.] Початок бойових дії
1 вересня в 4 години 45 хвилин навчальний німецький корабель «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по польській військово-морській базі Вестерплатте на Балтиці. Цей обстріл вважається першими пострілами війни.
Одночасно з початком обстрілу Вестерплатте розпочали наступ війська Вермахту. З півночі вторгнення здійснювала група армій Бока, що мала у своєму складі дві армії. 3-я армія під командуванням Кюхлера завдавала удару зі Східної Пруссії на південь, а 4-а армія під командуванням Клюге — на схід через Польський коридор, щоб з'єднатися з військами 3-ї армії і завершити охоплення правого флангу поляків.
Найважливіша роль приділялася групі армій Рундштедта, що діяла на півдні. До складу групи армій входили 8-а армія під командуванням Бласковіца, 10-а армія під командуванням Рейхенау і 14-а армія під командуванням Ліста. Війська Бласковица, діючи на лівому крилі, повинні були просуватися до великого промислового центра Лодзь, допомогти ізолювати польські війська на познанському виступі та в той же час прикрити фланг військ Рейхенау. На правому крилі Ліст повинен був просуватися на Краків і одночасно обійти із флангу польські війська в районі Карпат, використовуючи танковий корпус Клейста для прориву через гірські перевали. Вирішальний удар повинні були нанести війська Рейхенау, що діяли в центрі (для цього в їх склад була включена більша частина танкових з'єднань).
Умовою для стрімкого просування сухопутних військ були успішні дії німецьких військово-повітряних сил. В перший же день вони знищили слабку польську авіацію на її аеродромах. Перевага німецької авіації в повітрі не дозволила польським збройним силам організовано завершити мобілізацію, а також перекинути великі з'єднання залізницею.
.jpg.html)
Успіху вторгнення сприяло й те, що польські керівники, зневажаючи обороною, в мирний час не приділяли уваги будівництву оборонних споруд. Німецькі механізовані дивізії досить легко знайшли та використали відкриті напрямки для наступу, а стрімкість просування німецьких ударних угруповань зводила нанівець більшість контратак польських військ.
3 вересня 1939 року Велика Британія (о 5-00) і Франція (об 11-00), згідно попередніх домовленостей з польським урядом, оголосили війну Німеччині, однак замість того, щоб розпочати широкомасштабні бойові дії на західному фронті, франко-німецьке протистояння обмежувалося боями місцевого значення. Нездатність Франції завдати рішучого удару пояснювалася застарілою мобілізаційною системою: сформовані з'єднання не встигали пройти належної підготовки. Іншою причиною затримки було те, що французьке командування дотримувалося застарілих поглядів на ведення війни, вважаючи, зокрема, що будь-якому наступу, як і в роки Першої світової війни, повинна передувати потужна артилерійська підготовка. Однак більша частина важкої артилерії французької армії перебувала у консервації, і її не можна було підготувати раніше, ніж на п'ятнадцятий день після оголошення