Українці Румунії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття є частниною серії статей про народ
Українці

Культура
Література • Музика • Архітектура
Образотворче мистецтво • Кіно • Театр
Танці • Кухня • Мода • Спорт

Українська діаспора
Австралія • Аргентина • Бразилія • Грузія
Казахстан • Канада • Німеччина • Польща
Португалія • Румунія • Росія • США • Угорщина

Етнографічні групи українців
Бойки • Гуцули • Кубанці • Лемки
Литвини • Наддніпрянці • Подоляни
Поліщуки • Русини • Слобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я:УПЦ-КП • УАПЦ • УПЦ (МП)
Католицизм: УГКЦ • РКЦ
Протестантизм • Іслам • Юдаїзм

Мови
Українська та її діалекти • Російська • Суржик
‎Польська • Білоруська
Німецька • Грецька • Румунська • Угорська

Інші статті
Україна • Знаменитi українці • Історія
Всесвітні форуми українців • Голодомор
Етнокультурні регіони • Розселення

Цей шаблон: переглянути • обговорити • редагувати

Румунські українці (рум. ucrainieni) — третя за чисельністю етнічна спільнота Румунії.

Згідно з даними 2002 року, спільнота налічує 61 091 людину. Це становить 0,3 % всього населення Румунії. За переписом 1948 року українців налічувалося 800 тисяч осіб. Політика румунізації і цькування нерумун призвела до стрімкого зменшення кількості українців. Чисельність осіб, які спілкуються українською мовою, перевишує офіційну чисельність українців, що свідчить про політичну ідентифікацію, як румун, проте етнічну, як — українців.

Українська діаспора переважно проживає в північній частині Румунії, на кордоні з Україною в Мармарощині і Буковині, а також у Подунав'ї (Північна Добруджа і Південна румунська Молдавія). Більше половини всіх румунських українців проживає в повіті Марамуреш на Марморощині (34 027 чоловік), де вони становлять до 6,67 % всього населення. Велика кількість українців проживає також у Сучаві (8 506 осіб) і Тіміші (7 261 особа).

Українці становлять більшість у муніципалітетах Bistra, Марамуреш; Rona de Sus, Марамуреш; Єtiuca, Тіміш і Coprcele, Караш-Северин.

Як офіційна національна меншина українці мають одне зарезервоване місце в парламенті Румунії.

29 грудня 1989 року засновано Союз українців Румунії.

Зміст

1 Історія румунських українців
- 1.1 Українці в Румунській Соціалістичній Республіці
- 1.2 Культ.-осв. життя
2 Див. також
3 Посилання

[ред.] Історія румунських українців

Щоб поліпшити цю статтю, треба розкрити численні скорочення.

Допоможіть проекту, зробивши це! (Див. Як редагувати статтю)

До 1918 українці жили на території тогочасної Р. в півн. Добруджі — у дельті Дунаю (див. також Задунайська Січ). Їх поселення (бл. 20 000) пов'язане безпосередньо з укр. етногр. територією в півд. Бесарабії. Незначне ч. українців (бл. 50 000) жило у півн. Молдавії (пов. Дорогой і Ботошани), населення якої до 17 ст. було здебільше укр. Тепер тільки в деяких селах (напр., Семеніча) частково збережено українську мову й звичаї.

1918-44. По першій світовій війні у межах «великої» Р. опинилися Буковина, Басарабія та мала частина Закарпаття — півд. частина Мармарощини, а у зв'язку з цим частина укр. суцільної етногр. території й низка укр. етногр. островів у цих країнах, зокрема у Бесарабії; врешті, укр. острови у Банаті, який до 1918 належав до Угорщини. Крім того, на території корінної P., гол. у Букарешті, опинилися укр. політ. емігранти з Укр. Народився Республіки; їх основу становили кол. старшини і вояки 2 Запор. бригади Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер. З 1923 у Букарешті існувала ценграля Гром.-Доломогового Комітету Укр. Еміграції в Р. (гол. К. Мацієвич, заступник гол. В. Трепке, секретар Д. Геродот), яка координувала працю 10 філій емігрантів, т. зв. громад (найчисленніша — Громада Укр. Емігрантів у Букарешті). В Букарешті ще діяли: Союз Українок-Емігранток (гол. Н. Трепке), Товариство Укр. Вояків у Р. (гол. Г. Порохівський) і заснований гетьманською групою 1921 Союз Укр. Хліборобів у Букарешті (гол. П. Новіцький). До м. Р. наплинуло також деяке ч. українців з Буковини і Бесарабії, переважно учителі й службовці, що їх рум. влада переселила, щоб ослабити укр. стан посідання, студенти, які вчилися у високих школах, гол. у Букарешті (вони заснували в Букарешті товариство «Зоря», 1921 — 26, згодом Укр. Культ.-спортове товариство «Буковина», 1926-44) й Ясах тощо. Разом у корінній Р. жило бл. 10 000 українців, в усій Р. бл. 1,2 млн, у тому ч. на укр. етногр. території бл. 0,8 млн.

З 1941 Румунія дала укр. нац. меншості деякі культ. права: у Букарешті організовано укр. радіомовлення (керівник М. Ковалевеький), виходила газ. «Життя» (ред. І. Гаврилюк), ж. «Батава».

Ч. українців, що жили в корінній Р. збільшилося 1940 утікачами, які, після зайняття СРСР Буковини і Бесарабії, шукали захисту в Р. Перед зайняттям всієї Р. сов. військом 1944 частина українців з Р. подалася на зах., більшість залишилеся. Дехто з укр. громадських діячів (І. Григорович, О. Масикевич, В. Якубович та ін.) були заарештовані й вивезені до СРСР.

[ред.] Українці в Румунській Соціалістичній Республіці

Кордони УРСР з Румунією не покриваються докладно з етногр. межами, і тому в Румунії залишилися невеликі простори укр. етногр. території:

в півн. Буковині (бл. 40 000 українців у 39 місцевостях),
у Добруджі (30 000 українців у 37 місцевостях)
в Мармарощині (бл. 30 000 у 16 місцевостях);
бл. 10 000 українців живе у 8 селах у Баматі (дехто з них виїхав у кін. 1940-их pp. до СРСР)
бл. 10 000 — в розпорошенні у корінній P.;

у всій Р. бл. 120 000.

За офіц. переписом 21.02.1956, в Румунії жило 68300 українців, у тому ч. в тодішніх обл.:

Банат (райони Луґож і Карансебеш) 4700,
Добруджа (район Тульча) — 7 900,
Марамуреш (райони Вішев і Сигіт) — 25 200,
Сучава (райони Радівці, Кимполюнґ, Дорогой, Ґура-Гуморулуй і Ватра Дорней) — 28 900
розпорошених по всій Р. 1 500;

ці останні найбільше перебувають у Букарешті (офіц. 500, насправді бл. 2 000). Ін. м., у яких живуть українці: Констанца, Тімішоара, Бая-Маре, Плоєшти, Яси, Клюж, Луґош.

У соц. Р. немає жадних укр. гром. організацій, хоч конституція ґарантує кожній нац. меншості нац.-культ. права. Партія і уряд Р. міняли своє наставлення до місц. українців. До 1947 вони не визнавали в практиці існування укр. нац. меншости; у 1948 — 63 існувала відносна можливість праці в культ.-шкільній ділянці, хоч, щоб налякати укр. інтелігенцію, у 1959 у Букарешті влаштовано показовий процес проти В. Білівського, якому закидали заохочування читачів до української мови і плекання української культури (його засуджено на 7 pp. в'язниці; аналогічний процес відбувся і в Сиготі). З 1964 рум. влада поступово ліквідувала попередні здобутки укр. нац. групи. Не принесла покращення становища українців у Р. нова конституція 1965, яка формально запевняла меншостям нац. права. Правда, 1968 дозволено організувати укр. пов. ради трудящих при Фронті Соц. Єдности для Сучавського й Мармароського пов. (гол. І. Захарійчук і Ю. Канюка), але вони не виявили ніякої укр. нац. праці.

[ред.] Культ.-осв. життя

Шкільна реформа 1948 дала можливість для розвитку народився, сер, і вищої освіти українською мовою. Упродовж 10 pp. у Р. існувало 120 нар. шкіл з українською мовою навчання (бл. 200 укр. учителів і бл. 10 000 учнів) та паралельні класи з українською мовою навчання в гімназіях у Сереті, Сиготі й Сучаві (за 1957 — 77 випускників) і у пед. школах: в Сереті, Сиготі й Тульчі (за 1957 — 54 випускники). Для шкіл створено різнородні підручники українською мовою, серед ін. «Курс іст. граматики української мови» М. Павлюка та «Рум.-укр. словник» (30 000 слів) і «Укр.-рум. словник» (35 000 слів) — обидва за ред. Ю. Кокотайла.

Культ.-осв. діяльність по укр. селах. провадили читальні, клуби, будинки культури, гуртки самодіяльности, гуртки молоді; по містах відділи Рум. Об'єднання для зв'язків з Сов. Союзом (ARLUS — Asociaţia Romînă pentru legătŭri cu Uniunea Sovietică). Рівень культ. праці був досить низький. Програми місц. культ. улаштувань велися укр., рум. та рос. мовами. Поза Букарештом не було жадного значнішого ансамблю чи мистця.

Почавши з 1964 вся культ.-осв. праця українців у Р. зазнає переслідування. Ліквідовано майже всі школи з українською мовою навчання (животіє тальки укр. відділ при гімназії в Сиготі і укр. лекторат у Букарештському Університеті) і всю укр. осв.-культ. працю по селах, заборонено вживати в публікаціях укр. назви місцевостей.

Преса представлена двотижневиком «Новий Вік» (з 1949; ред. В. Білівський, С. Загородний, з 1959 І. Колесник, М. Водня), наклад спершу 10000, нині 4000; тепер газ. мусить містити рум. зміст українською мовою. У 1950 — 58 виходив літ.-іст. двомісячник «Культ. порадник», наклад 600—1000, ред. В. Федорович і В. Вілівський.

Деяке ч. українців працює в Р. у високих школах і в наук. інститутах; І. Робчук, К. і А. Реґуші в Інституті Лінґвістики, В. Виноградник (†1973) в інституті Пастера в Букарешті, славісти К. Драпака і І. Лемний, педагог О. Антохій, фізик Б. Павлюх (політехніка в Ясах) та В. Карамзин-Каковський тощо. У Букарешті існує відділ української мови і літератури (з 1952 при славістичному відділі Букарештського Університету), з 1963 при катедрі слов. мов Інституту іноземних мов і літератур, завідувач доцент М. Павлюк.

Порівняно добре в Р. представлена укр. література. У 1950-их pp. укр. письм. друкували свої твори у ж. «Культ. Порадник» та у додатку «Література» до двотижневика «Новий Вік», у 1968 — 70 — у «Літ. Видавництві», з 1970 у видавництві «Критеріон» у Букарешті, створеному для публікацій творів нац. меншостей (ред. укр. відділу М. Корсюк). У 1960-их pp. у Букарешті вийшли зб. поезій О. Мельничука, Г. Клемпуша, О. Павліша, Д. Онищука; зб. новель і оп. І. Федька та С. Яцентюка; альманахи «Серпень» (1964; ред. С. Мигайчук) та «Ліричні струни» (1968); зб. «Народився співанки» — укр. нар. пісні з півд. Буковини, Мармарощини, Банату і Добруджі, зібрані й упорядковані І. Ребошапкою. З 1970 заходами Літ. студії укр. письм. (гол. Г. Мандрик) при Спілці Письм. Р. вийшли у видавництві «Критеріон» зб. поезій: С. Ткачука, М. Балана, Стеліяна Ґруї, М. Михайлюка, І. Непогоди, О. Масикевича, І. Ковача, М. Небиляка, М. Корсюка, Ю. Павліша, В. Баршая, О. Мельничук; зб. «Ой у саду-винограду» (1971) і «відгомони віків» (1974) з нар. творчістю укр. населення Р. (обидві за ред. І. Ребошапки), «Наші весни» (1972 — зб. прози, ред. М. Михайлюк), зб. репортажів «Про землю і хліб» (1972) та «Антологія укр класичної поезії» (1970; ред. М. Ласло). В Орадя жила укр. письм. К. Бобикевич († 1971).

Більшість укр. населення в Р. була правос., греко-католики переважали на Мармарощині і в Банагі. Після ліквідації Гр.-Кат. Церкви в Р. (1948) вірних примушено перейти на православіє. Богослуження і проповіді Рум. Правос. Церкви майже повсюдно, крім Серету, відбуваються лише рум. мовою, і т. ч. вона є одним з засобів румунізації. На румунізацію українців Р. впливає і те, що вони живуть розпорошені й ізольовані від їн. країн укр. поселення, гол. від УРСР, а залякана укр. інтелігенція, яка живе перав. по м., має невеликий зв'язок з укр. масою.